Он видел много раз беспомощность в рождение и смерть
Его удел оберегать людей данный ему творцом создателем
Указывая путь в кромешной тьме, дарил он людям свет
Имея рейтинг высший по делам своим и показатели
Он ждал ее, отсчитывая время ход отрезок мал её пути
Себя явить он ей решил, расправив крылья в ожидании
Вот вот она появится на свет и криком мир оповестит
Что жизнь окончена её и снова сожаление и расставание
Как ей помочь уходит время, тяготит бессилие
Молить в ногах просить отсрочки для неё на смерть
Жизнь угасает не по истечению обстоятельств и насилия
По воле бога всё решается веками на земле и впредь
В рожденном теле бьётся слабенькое сердце
Мой бог услышь, узри дитя будь снисходительным
Она чиста, не закрывай ты в жизнь распахнутую дверцу
Я полномочия с себя снимаю ангела хранителя
Готов я сердце ей отдать своё, ведь в договоре сказано
По воле собственной дающий жизнь другим решает сам
Остановить свои часы и мне не может быть отказано
Так как мне не дано делиться своим сердцем пополам
Не верить не могу я в это, да и просто не имею права
Она несёт по жизни веру в бога ,вершит великие дела
Я образ видел у неё укрытый в медную оправу
На нём слова.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
